17 января 2017

Телефон доверия - (044) 568-20-02

О чём ни попросите Отца во имя Моё, даст вам. Иоанна 16:23

Полевые записки капеллана

КАПЕЛАНИ З ВОЛИНІ

9«З 26 листопада по 4 грудня 2015 р. військові капелани з Волині разом із музичною групою містечка Горохов здійснили чергову поїздку в зону АТО. Відвідали військові частини у станиці Луганська, Щасті, Попасній, Артемівську, Сєвєродонецьку, Лисичанську та Золотому. Під час відвідин мали молитву з військовими та спілкування, провели благодійні концерти та роздали сотні Нових Заповітів, молитовників та іншої християнської літератури. Надали духовну та психологічну допомогу. Крім того, завезли військовим матеріальну допомогу: одяг, взуття, засоби гігієни, медикаменти, продукти харчування тощо…» – розповів військовий капелан Олександр Ружило.

 

РОТАЦІЯ

8Дуже густий туман. Починає сутеніти. Дорога – що є, що нема, вирва на вирві. Наш позашляховик із хрестом і написом «Бог і Україна» трясе і кидає. Нарешті доїхали. Позиція зенітників. Вогке осіннє поле, вантажівки із «зушками» (зенітними установками) в кузовах. Багнюка непролазна. І туман, туман, що пробирає до кісток. До автівки підходить солдат, перекидається з капеланами кількома словами. Рушаємо до Волновахи. Сержант попросив допомоги, привезти з «Нової пошти» посилки для нього та бійців підрозділу. Іншої можливості у них немає – не їхати ж вантажівкою-зеніткою. Дорогою сержант-контрактник – явно не панікер і патріот – розповідає невеселі армійські історії-бувальщини, що зайвий раз переконують – надія України тільки на Бога.

Подробнее...

 

АРТЕМОВСК

6Посетили ребят на нулевой позиции, привезли теплые вещи и продукты. Пообщались, помолились за воинов и их семьи, за мир в Украине. Ребята благодарят, приглашают приезжать еще. Обстановка почти домашняя, солдаты обзавелись хозяйством: козы, овцы. Погода осенняя, ветер, дождь, море грязи:). Большая благодарность Господу и церкви за транспорт, который через преграды и стихии достигает цели – довозит наших капелланов на позиции.

 

ГРАНІТНЕ

5

«... А ну, годі гигикать! Петро, вся увага праворуч! Не вистачало, щоб було як з машиною Малюка!» Пауза. «А що було з авто Малюка?» – перепитуємо.
Веземо на передову в район Гранітного трьох солдатів-відпускників. Хто звідки – Львів, Тернопіль, Запоріжжя. Запоріжжю місця в салоні не вистачило, сидить у багажнику, завалений клунками. Пояснює: «Два ПТУРи (протитанкові ракети) по них випустили. О-о-н з-за того пагорбочка, якраз проїжджаємо, бачиш? Зручне місце... Хлопці побачили пусковий спалах, дали по гальмах. ПТУР ударив перед машиною. Пацани з неї навсібіч. Встигли. А тут другий ПТУР. Цей вже прямісінько в автівку. Розніс її вщент. А пацанів Бог врятував, ні синця, ні подряпини. Але давайте не спокушати, уважно, всі по секторах...»

Подробнее...

 

ПАСТОР МИТЯ

4«... Як співпрацюємо? У неділю приходь на служіння – побачиш. Капелани ваші у нас щотижня проповідують, ми їм завжди раді. Допомагаємо, чим можемо, як і вони нам. Такі часи, війна. У Церкви особлива місія, тримаємось брат за брата міцно. І ця війна, до речі, показала, наскільки нам люди довіряють. Нам – у сенсі, євангельським християнам. От уяви – до нас у маленьку Новоандріївку назагал приїхало 130 біженців. І всі вони одразу куди звернулись? До сільського голови? До сільради? Аякже! Всі вони одразу до нашої церкви. Це, підкреслюю, люди переважно невіруючі. Але євангельській церкві вірять! Ходять тепер на служіння, слухають... З цих 130 біженців двадцять. Двадцять! Покаялися і прийняли водне хрещення. А у нашій церкві усього-то п'ятдесят вірних було. І тут – плюс двадцять! Десять із них так у Новоандріївці і залишилися жити, десять подалися далі, у великі міста... Питаєш, звідки в мене така щира вимова? Так я сам із Чернівців, багато років тому сюди переїхав, полюбив ці місця. А ваші капелани, так, часті в нас гості. Спочатку віряни питали, чому це люди у формі проповіді читають. Потім розібралися, що до чого, звикли. А ти ж у нас тут новачок, ага? Ну, знач, ти і митимеш посуд після обіду! Та куди ж ти, жартую я!»

 

РАНКОВЕ ШИКУВАННЯ

3Похмура недобудова. У просторому напівтемному коридорі із цегляними, без ознак риштування, стінами – три десятки чоловіків у одностроях. Різного віку, зросту, статури. 8 ранку, артилерійський дивізіон N-ї бригади на ранковому шикуванні. Першим до вояків звертається худорлявий чоловік у камуфляжі. В куточках очей – приязна тиха усмішка. Це капелан. Говорить про немарність віри, актуальність Євангелія. Говорить впівголоса, але чути кожне слово. Солдати стоять дуже тихо, зосереджені. Проповідь триває недовго, до п'яти хвилин. Наприкінці капелан знімає солдатську в'язану шапочку і виголошує молитву «Отче наш». Хтось із солдатів ворушить губами, повторюючи слідом за ним, хтось просто слухає. Капелан стає у стрій. Після цього до підрозділу звертаються його командири. Так тут, у дивізіоні, починається кожний день воєнної служби. Спочатку – Боже Слово. Потім все інше. Це нова українська армія.

 

Страница 4 из 5